Відкриття витоків Нілу

14 листопада 1770 року — англійський мандрівник Дж. Брюс відкрив витоки Нілу.

Якщо брати за витік Нілу найвіддаленішу точку, то такий можна вважати витік Рукарара. Він розташований в горах Східної Африки на 2-кілометровій висоті, причому в Південній півкулі. Звідси до місця впадання Нілу в Середземне море – 6671 км. Але традиція називає витоком Нілу озеро Вікторія і відстань приблизно в 5600 км. 

Два великих припливу Нілу називаються Блакитний Ніл (витік в озері Тана) і Білий Ніл (витік в озері Вікторія). Останній отримав свою назву через велику кількість в ньому мулу, що робить його води білястого кольору. Блакитний Ніл вносить в загальну повноводість річки більше половини, але для нільського родючості обидва припливу одно важливі.

Влітку на Абіссінська нагір’я випадають рясні сезонні дощі, і води несуться по руслу вниз, в дельту Нілу. У цей час він змінюється фантастичним чином – загрозливо червоніє, аж до кривавого кольору, і залишається таким, поки не починається розлив річки, що триває до листопада. Але це явище – велике благо: що дає водам червоний колір мул оновлює родючий шар в дельті. Проходить тисячоліття за тисячоліттям, але велика кількість життя в дельті Нілу, відзначене ще на папірусах, що не виснажується. У ряді районів дельти, як і в часи фараонів, як і раніше тричі на рік збирають урожай. 

Після 1970 року, коли в Єгипті була зведена висотної Асуанської греблі, гідрографічний режим нижче її змінився. Колишнє велика кількість мулу значно зменшилася. Зате Єгипет, 97% населення якого живе у вузькій прибережній річковий смузі шириною не більше 15 км, назавжди позбавився від руйнівних весняних повеней. З іншого боку, на зміну природному відновленню родючого шару мулу прийшло цілорічне штучне зрошення, причому площа зрошуваних земель ще й збільшилася.
Джерело: http://info-mir.com.ua/cikavi-fakti-pro-richci-nil/